повідомлення Німеччина в 18 ст.
Тридцятилітня війна (1618-1648) довершила розпад Священної Римської імперії на величезну кількість незалежних держав. Усі вони згідно з умовами Вестфальського миру (1648) отримали право проводити самостійну внутрішню і зовнішню політику. У всіх правителів, яких налічувалось понад 350 ("як днів у одному році"), були свої армії, міністерства, департаменти та ін.
На чолі імперії стояв імператор, який обирався на зборах сімома (потім дев'ятьма) найбільшими князями (курфюрстами). Імператорами зазвичай ставали представники княжого роду, який правив Австрією, - Габсбурги. Метою курфюрстів при обранні імператора щоразу було нав'язування йому таких умов, які б забезпечували "княжі свободи". Габсбурги погоджувались із цим, і тому роздробленість продовжувала існувати, згубно позначаючись на соціально-економічному розвитку.
Найбільшої шкоди Тридцятилітня війна завдала німецькому селянству. Зникло багато сіл. Зменшилась кількість міського населення, що призвело до зниження цін на хліб та інші продукти харчування. Дворяни, які також постраждали від війни, почали відновлювати свої господарства шляхом наступу на права селян.
Цей наступ на заході й сході Німеччини відбувався по-різному. У північно-західних районах (Вестфалія та ін.) власних господарств дворяни-землевласники майже не мали. Більшість із них здавали землю в оренду. Особисто вільні селяни були держателями земельних наділів і передавали їх у спадок. У цьому регіоні сформувалися умови для розвитку капіталізму на селі. На південному заході (Баден, Баварія та ін.) дворянське господарство було дрібним, а селяни вільніше розпоряджалися своїми земельними наділами. Головне значення для феодал а-дворянина мали платежі, які вносили селяни за земельні наділи.
