Чому на початку світової війни в суспільстві переважали настрої патріотичного піднесення?

:У рефераті подано відомості про зміни в національній структурі населення України після другої світової війни та їх моральні наслідки

У роки війни змінилася національна структура українського суспільства, що не могло не вплинути на свідомість народу в цілому. Перші зміни відбулися за кілька років до війни. Якщо напередодні війни українські землі перебували у складі чотирьох держав (понад 5 млн. українців проживали в Польщі, в складі якої перебувала Галичина і Західна Волинь; Закарпатська Україна належала Чехословаччині, де проживало до 700 тис. українців; Північна Буковина входила до складу Румунії, в межах якої проживало 790 тис. українців), то після входження до складу УРСР Західної України, Північної Буковини і трьох повітів Бессарабії населення республіки збільшилось до 42657 тис. жителів, а її територія розширилася до 565 тис. кв. км..

Радянська влада також вплинула на національну структуру населення України, запровадивши практику депортації цілих народів. Й. Сталін в цей період почав мислити не класове, а національне. Якщо раніше ворогів народу шукали серед різних суспільних груп населення, то тепер у ворожості до радянської системи звинувачувались цілі народи. На думку російського дослідника тоталітаризму К. Гаджієва, homo totalitaricus - "нова радянська людина" - не могла мати національної основи, національного коріння, вона - представник безнаціональної спільноти.

Лідери адміністративно-командної системи пішли далі від проголошеного "вождем народів" Сталіним гасла "Проводити національну політику з дотриманням принципу видимого інтернаціоналізму".

Десятиріччями спостерігалося зневажливе ставлення до національної самосвідомості народів, їх національної психології, традицій, релігійних вірувань, а ще гірше - не враховувалась схильність народів до історичного місця проживання, що викликало порушення консолідації націй на своїх одвічних територіях. Вперше радянська влада почала шукати ворогів не серед класів, а цілих націй, зокрема, серед поляків. Остаточно знищити польську національну структуру на території України влада змогла лише в перші післявоєнні роки.

1 жовтня 1944 р. польській стороні довелося визнати законність включення Західної України до складу УРСР, хоча значна частина українських етнічних земель (Надсяння, Лемківщина, Холмщина, Підляшшя) відійшла до неї. А угода, підписана ще 9 вересня 1944 р. між Польським Комітетом Національного Визволення і Урядом УРСР, передбачала обмін українським та польським населенням. Поляки продовжували в цей період залишатися під пильним контролем радянських органів на усій території. Значна частина з них сама була не проти переміщення до Польщі.

Наприкінці війни широко почала використовуватись тактика звинувачення окремих народів в колабораціонізмі. На території України такі процеси зачепили татар, вірменів, греків, італійців, румунів та представників інших національностей. В роки війни зменшується вплив єврейської меншини. Внаслідок врегулювання територіального питання з Польщею на територію України розпочалася депортація українського населення. Певна частина українців Польщі зголосилася добровільно покинути польські землі.

Соціологічні опитування, котрі були проведені вже в 90-х рр., свідчать, що серед переселених "голодувало на новому місці" 70% населення, не були забезпечені відповідними житловими умовами 84%, 73% тужили за рідним краєм, хотіли б повернутися на свої землі 56%. І це - через 50 років після акції "Вісла". Остаточне включення до складу УРСР Західної України збільшило населення республіки на 7 млн. чоловік.

Проте цей процес приніс нові проблеми для влади: національне свідоміші західні українці дістали можливість поширювати свої ідеї на Схід від р. Збруч, та й східні українці справляли певний вплив на Західну Україну. Мешканці Заходу були вільні від почуття меншовартості, і їм був невідомий комплекс "меншого брата", який влада прививала українцям східної України. Та й рівень політичної свідомості їх був вищим, через те, що вони жили в країнах, де гарантувались права і свободи. Крім того Західна Україна була найменш зрусифікована і "радянізована". "Обнялися. Зітхнули, притиснулись одна до одної й... не зійшлися. Розімкнулися обійми, радість поступилася місцем ненависті, невпевненість сумніву, сумнів змінився здивуванням, здивування - розчаруванням, а потім гнівом і обуренням", - так визначав возз'єднання українських земель О. Довженко.

Объяснение: